December 3rd, 2014

сирень

Харків часів "дорослого дитинства" Людмили Гурченко

Оригинал взят у vakin в Харків часів "дорослого дитинства" Людмили Гурченко
Людмила Гурченко, яка померла 30 березня у Москві, народилася в Харкові - у листопаді 1935 року. Дитинство однієї з найвідоміших актрис нашого часу пройшло в умовах окупації і війни, про що Людмила Марківна зворушливо розповіла у своїй книзі "Оплески".

Автор ІП Валерій Кравченко зробив скромний знак пошани Гурченко, підібравши до розділу цієї книги "Моє доросле дитинство. Війна" ілюстрації з німецьких і радянських архівів.

Ось як виглядав Харків, у якому виростала майбутня зірка радянського кіноекрану:

"... Все обірвалося миттєво, несподівано. Всього п'ять з половиною років я прожила "до війни"...

"Війна, війна, війна... Сталін, Росія... фашизм, Гітлер... СРСР, Батьківщина", - чулося звідусіль. Що таке війна? Чому вони її бояться? Мені було дуже цікаво - що таке "постраждало від бомбардування?" Як це виглядає?


Людмила Гурченко в юності

... Після бомбардування ми з татом пішли в місто.

- Марк, не бери Люсю. Там можуть бути убиті. Навіщо дитині бачити це?
- Дитина, Льолю, хай знає і видить усе. І добре, й погане. Усе своїми очима. Жисть є жисть, моє дитя...

...Біля ресторану "Люкс" (вул. Сумська, буд. № 2) лежала поранена жінка. Ліве плече у неї було роздроблене, і квітчаста кофтинка вдавилася всередину. ...На нозі, вище коліна, осколком вирвало шматок м'яса. Від вітру спідниця закрила обличчя і видно було тільки білі трусики. "Товариші! Хто-небудь, будь ласка, поправте спідницю... Як соромно... Товариші, дорогі товариші, будь ласка ... Так соромно...", - повторювала вона монотонно.

Обличчя в неї було зовсім сіре. Вона навіть не стогнала. Невже їй не боляче? Чому вона не кричить? Чому вона каже "товариші, товариші"?


"24 жовтня 1941 року в Харків увійшли німці... Мешканці групками обережно спускалися вниз до Клочківської, щоб ближче роздивитися: які ж вони? Німці йшли, їхали мовчки. Жодної радості, жодного тріумфу з приводу взяття великого міста не було. Всі холодно, чітко, байдуже. На жителів не дивилися. Ми розглядали їх димчасто-сіру форму, обличчя, погони. В декого під підборіддями висіли залізні хрести..."
Collapse )